Одиніз нових проєктів, що стартував цього року – будівництво ігрових дитячих майданчиків на території церкви. Улітку було побудовано 2 майданчики у м.Ужгород та с. Білокриниччя (Хмельниччина). Навіщо дитячі майданчики на території церкви? – спитаєте ви. Для того, щоб сюди приходило більше людей із дітьми, що перетворює ігровий майданчик на справжній інструмент для благовістя. Адже для невеличких містечокта старих спальних районів відкриття місцини для дитячого дозвілля – це грандіозна подія.

Молода помісна церква в Ужгороді лише кілька років тому розпочала своє служіння в одному зі спальних районів міста. Там, серед багатоповерхівок, де проживає величезна кількість дітей, був лише один старий ігровий майданчик, і той в аварійному стані. Але стояв він саме навпроти будівлі, де збирається церква. Місцева влада радо дозволила будівництво нового майданчика й була не проти, щоб церква взяла його "під опіку", аби використовувати для проведення дитячих заходів. Звісно, неможна було проґавити таку можливість – зробити щось корисне для містян та водночас забезпечити себе чудовим "інструментом" для дитячого служіння та благовістя.

Команда БМ взялася допомогти у реалізації цього проєкту та разом із церквою долучилася до святкування. На відкриття прийшло дуже багато людей – усіх, хто живе поряд,привабили яскрава оздоба майданчика, весела дитяча музика та привітність членів команди, які запрошували всіх дітей випробувати майданчик на "витривалість". Діти й дорослі однаково раділи новинці. Пастор помісної церкви подякував Богу за чудовий подарунок, запросив усіх охочих до недільної школи та на недільні богослужіння.

До нового майданчика люди поставилися по-різному. Ми стали свідками цікавої розмови. Ще під час будівництва з одного із сусідніх будинків щодня на вулицю виходив літній чоловік. Він сідав на лавку поблизу майданчика та мовчки спостерігав за тим, що відбувається. На свято відкриття він також прийшов і сидів обабіч із легкою посмішкою на вустах. Коли ж поряд із ним присіли декілька жіночок, які активно почали виказувати своє невдоволення: "Оце побудували, тепер завжди буде гамірно й дітей звідти не виженеш!", він повернувся до них і запитав: "А хіба це не прекрасно – бачити, як радіють діти? Цей щасливий дитячий галас нагадує про те, що є життя, є майбутнє!" Жінок це присоромило, тож зі словами: "А наші діти вже виросли!", вони поквапилися додому. Ця почута розмова стала для нас нагадуванням, що вміння радіти щастю інших – величний дар від Бога й основа нашої особистої радості.  

‍