Для батьків Даніка цей рік був надзвичайно важким. Помер старший з їхніх двох синів. Переживати цю втрату було вкрай важко й Даніку. Адже він втратив не лише старшого брата, а й свого найкращого друга. Це настільки вразило хлопчика, що він замкнувся у собі та припинив спілкуватися з іншими. Серце мами краялося відтуги, її лякала думка про те, що вона може втратити й іншого сина. Тож, отримавши запрошення у табір, жінка без вагань привела Даніка до церкви. Понад усе вона молила Бога, аби хлопчик розкрився, знайшов нових друзів і повернувся до нормального дитячого життя. Уся наша команда молилася про хлопчика та його родину, аби Бог підтримав їх у цих непростих випробуваннях.

Впродовж тижня ми намагалися створити комфортну та цікаву атмосферу у таборі, аби дітям було весело й затишно. І Господь дивовижним чином відкривав їхні серця, вони потоваришували й чудово проводили час. Данік, який спочатку тримався осторонь, почав посміхатися, потоваришував з іншими дітьми й дуже скоро знайшов собі нових друзів. Бог почав зцілювати серце хлопчика, й ми не могли натішитися з цього неймовірного перетворення.

Після табору ми запросили всіх дітей та їхніх батьків на недільне богослужіння. Багато хто прийшов, серед них і Данік зі своєю мамою. Неможливо було непомітити, що серце жінки сповнене ніжності до сина та радості знову бачити його усмішку. Коли пролунало запрошення вийти наперед та віддати своє серце Богу, вона одразу відгукнулася. Жінка стояла перед церквою та зі сльозами дякувала Господу за прощення, за "диво", яке Він учинив у житті її сина, просила потішити її. Вона віддала своє серце Богу! А ми молимося, аби Він зцілив і її, аби дав мир та розраду.    

(з етичних міркувань ми не використовуємо фото хлопчика та його мами)

‍