Церква у місті Первомайську – одна з небагатьох, які несуть служіння благовістя серед циган. Особливий народ, якого всі зазвичай намагаються уникати. Але, познайомившись ближче, дізнаєшся багато нового. Серед них уже є родини, які навернулися до Христа, тож цьогоріч церква вирішила організувати дитячий табір саме у селищі, де мешкають багато циганських сімей. Виявилося, що проживаютьвони не табором, як вважає більшість із нас, а в окремих будинках. Заможні родини можна впізнати за яскравими кольорами фасадів та високими парканами. Потрапити на таке обійстя "чужинцю" майже неможливо. Тож для нас було справжнім благословінням, коли нас пустили у цей маловідомий нам світ. Зазвичай циганські родини – багатодітні, мало де ви побачите менше ніж двох-трьох нащадків. Тому християнський табір зібрав багато дітей. Кожен зі своїми переживаннями та радощами, з власною життєвою ситуацією. Моліться про цей народ, аби Бог відкрився їм! А ми розповімо вам про двох хлопчиків, чиї історії нас вразили, й про яких бажаємо молитися по-особливому.

Святослава всі називають Святіком. Він зростає у великій родині, однак нещодавно його батько помер, тож дітям довелося почати працювати, аби хоч якось допомогти матері прогодувати всіх. Цілий день хлопчик працює на полі, збираючи полуницю. Важка щоденна робота швидко перетворила хлопчика на стомлену та байдужу до всього людину. Він не міг бути у таборі протягом робочого дня, та надвечір прийшов, аби відвести додому молодших братиків. І ми запропонували йому лишитися на вечірнє служіння для підлітків. Святік прийшов трохи зарано, й, сівши у куточку, задрімав. Коли розпочалося служіння й усі діти жваво обговорювали біблійні історії, співалипісень та шукали у Біблії вірші, аби довести свою думку під час дискусії, Святік, зазвичай активний та веселий, цього разу спостерігав за всіма зі свогокутка, мовчазний і замислений. Однак, усі помітили, що в його серці та голові вирують думки й переживання.

Відтоді він не пропустив жодного служіння, хоча завжди сидів у кутку та намагався лишатися непомітним. Неозброєним оком можна було бачити, як Бог працює над серцем Святіка. Ми закликаємо й васмолитися про цього хлопчика та його родину.

Батьки Віті постійно перебувають упроцесі розлучення. Вони сваряться, миряться, п’ють і знову сваряться. Тож наш місіонер запросив Вітю пожити разом із командою, що приїхала для проведення табору, а також допомагати їм. Хлопчик був надзвичайно щасливий хоч на короткий час вирватися зі свого особистого "пекла". Він намагався бути корисним для всіх – щось принести, когось відшукати. Вітя із запалом брався до будь-якої справи. Щось йому вдавалося, щось не дуже, але він намагався. Одного разу вони з хлопцями вирішили приготувати картопляне пюре на обід, але не розрахували зкількістю солі та води, тому їсти його було неможливо. Але це нікого не засмутило, й усі пообідали чаєм із булочками та печивом. Вітя став частиною нашої команди, тож коли нам довелося прощатися, ані він, ані ми не могли стримати сліз. Ми обіцяли юнакові молитися про його родину, аби Бог відновив мир та спокій. А також розповіли Віті, що він сам може звертатися до Бога за будь-яких обставин. Дуже сподіваємося, що він незабуде цієї науки та навернеться до Бога, ставши маленьким євангелістом для всієї своєї родини.  

(з етичних міркувань використані загальні фото з табору, а не фото вищезгаданних хлопчиків)