Катруся зазирнула до кімнати. Посередині стояв святково накритий стіл, довкола якого сиділи татові друзі. Це означало, що дуже скоро він покличе її, аби вона заспівала перед гостями. Тато пишався її музичним талантом і завжди велів виконувати пісню чи декілька, аби похизуватися перед друзями. «Цього разу, – вирішила дівчинка, – заспіваю їм ту чудову пісеньку, яку нещодавно вивчили у церкві. Вона гарна та мелодійна».

Коли дорослі вдосталь «насвяткувалися», і їхній голосний сміх було чутно навіть на вулиці, дівчинку покликали до кімнати. І вона заспівала. Співала радісно та дуже гарно! Але замість того, аби аплодувати, дорослі принишкли, замислилися. Більше ніхто не сміявся. «Усе свято нам зіпсувала!» – обурено промовив дядько Семен. Коли гості почали квапливо розходитися по домівках, тато невдоволено відрядив Катю до її кімнати. Дівчинка ніяк не могла зрозуміти, що ж вона зробила не так і через що він так гнівається.

Катя лежала на ліжку та плакала. Чому тато нелагідний до неї? Іноді вона почувалася неначе тінь, яку він помічав лише тоді, коли був у дуже гарному настрої. Своєї мами дівчинка не пам’ятає. Вона пішла від них, коли Катрусі поставили діагноз про серцеву недостатність. Тато також не надто переймався вихованням доньки, тож змалечку про неї дбала батькова сестра. Тітонька Галя була доброю та тихою жінкою, відвідувала церкву й молилася до Бога. Саме з нею Катя щонеділі ходила до недільної школи, де й вивчила ту пісеньку, яка так не сподобалася татовим друзям. Батько ж то з’являвся вдома, то знову зникав на якийсь час, але тітонька Галя завжди була поруч. Ось і тепер вона сіла на Катрусине ліжко та ніжно погладила дівчинку по голові: «Не плач! Усе буде добре! Бог нам обов’язково допоможе!» – ніжно прошепотіла жінка засмученій дитині.

Наступного дня вони пішли до церкви, адже там на них чекало різдвяне свято. На завершення Катя отримала подарунок. Величезна коробка у красивій обгортці. Як же дочекатися моменту, щоб побачити, що ж там усередині?

Відкривала подарунок удома, розклала на столі все, що там було, і надзвичайно раділа. А тітонька Галя не могла натішитися з радості своєї «дівчинки». Тато теж зазирнув до кімнати дізнатися, чого в оселі лунає радісний гомін. Він уважно роздивлявся ляльку, солодощі, олівці, альбом та книжки з подарунка. Потім, не сказавши ані слова, пішов до своєї кімнати. Того ж вечора він зібрав усі порожні пляшки й викинув у смітник, прилагодив поличку у вітальні, полагодив розетку, яку вже так давно обіцяв відремонтувати. Протягом тижня був замисленим та зосередженим, а наступної неділі особисто повів доньку до церкви. Тітонька Галя мала рацію! Бог допомагає!

‍