Ще дитиною Даниїла забрали до Вавилона, але навіть коли він постарів, то досі пам’ятав про свою батьківщину й про Божу обіцянку привести Свій народ назад.Якби ж то відбудували храм і всі юдеї змогли знову зібратися разом, аби молитися Богові! Даниїл усамітнився у своєму домі, постився й молився Господу:— Господи мій, Ти величний і святий Бог, такий милостивий до тих, які люблять Тебе. Ми, твій народ, учинили стільки неправди... Тому Ти й допустив, аби Єрусалим зруйнували, а ми жили на чужині. Але, знаючи Твоє милосердя, я молю Тебе: прости моєму народу його провину й дозволь йому повернутися на свою батьківщину! І Бог почув цю молитву. Сам Даниїл не зміг повернутися в Ізраїль, оскільки дозвіл піти на батьківщину ізраїльтяни отримали вже після його смерті. Вавилонський цар не просто дозволив євреям повернутися на батьківщину, але й повернув їм усі священні посудини зі срібла й золота, які було захоплено під час взяття Єрусалимського храму. Радість ізраїльтян була невимовною. Нарешті вони були вільними!І все ж декому забракло духу повернутися на батьківщину. Адже вони вже мали будинки й сади, сусідів і друзів у цій країні. А в Ізраїлі на них чекали лише руїни. Їм довелося б багато й важко працювати, аби все наново побудувати.Але було багато тих, кого не злякали труднощі. Вони вирішили повернутися до Єрусалима й відбудувати храм Господа.Минуло багато тижнів, доки довга процесія ізраїльтян, що верталися на батьківщину, дісталася цілі. Вони побачили тут саме те, чого боялися: їхні будинки було зруйновано й вони занепали, а у вцілілих жили інші люди. Поля й виноградники заросли бур’яном, або ж чужі люди обробляли їх і вважали своєю власністю. Скільки боротьби й важкої праці на них ще чекало!Але головним для них було не викорчовування й оранка, не сіяння й жнива, не нові будинки й не засіки. Найважливішим було те, що у полоні робити неможливо: вихваляти Господа у храмі!Але й храму тепер не було. Усе колись прекрасне місто Єрусалим лежало в руїнах.— Можливо, для відбудови храму знадобиться ще багато часу, але вівтар ми можемо спорудити вже зараз, — сказав священник. — Він має бути на тому самому місці, де стояв попередній.І люди взялися розчищати майданчик для вівтаря. Невдовзі вони вже змогли принести жертву Богу, аби подякувати Йому за те, що Він дозволив їм повернутися на батьківщину. Через багато років було освячено новий храм. Єрусалим знову став чудовим містом із високим міським муром.Після повернення ізраїльтян із вавилонського полону Бог знову й знову посилав пророків, аби нагадувати їм про Свої заповіді; Він знову й знову змушений був карати їх, знов і знов прощати. Та хіба дуже давно Бог не сказав вустами пророка, що колись усе стане інакше, геть не так, як було раніше?«Ось дні наступають, — говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта... Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, — каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! ... бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» Книга пророка Єремії 31:31–34Коли ж Бог мав намір виконати цю обіцянку?