Настала ніч. Човен із учнями плив по Галілейському морю. Ісуса не було з ними, Він молився на горі на самоті. Учні продовжували гребти вже понад годину. Доводилося напружуватися, оскільки здійнявся дуже сильний вітер. Човен розгойдували хвилі, небезпека зростала, а їм треба було допливти до Капернаума, адже так Ісус звелів їм. Він Сам обіцяв, що прийде пізніше.Учні робили все, аби пристати до берега, але це їм аж ніяк не вдавалося — вітер постійно відносив човна… Вітер був надто сильним, а вони — надто слабкими, аби боротися з ним.Раптом учні помітили точку, що сяяла. Вона гойдалася на поверхні води й наближалася до човна. Зі скороченням відстані вони ясніше побачили, що це була людина. Хтось з учнів закричав від страху. Людська фігура рухається по воді! Це неможливо!Те, що до них зараз наближалося, могло бути не інакше як примарою або чимось іншим незрозумілим і моторошним!Тепер вони могли чітко бачити, як людина — якщо це був чоловік — притулив руки до рота, аби його було краще чутно на відстані, бо вітер заглушав слова, і прокричав:— Не бійтеся, це Я!Це був Ісус, їхній Учитель! Вони одразу впізнали Його за голосом. Камінь упав із серця. Учні полегшено зітхнули й чекали, коли Він підійде до човна. Тільки один із них не захотів чекати. Петро був нетерплячим. До того ж він так любив Ісуса, що радо побіг би Йому назустріч, аби зустрітися з Ним першим. Але це було неможливо. Хто може ходити по воді й не потонути?«А чому б і ні? — подумав Петро. — Якщо Ісус ходить по воді, отже, і я зможу. Звісно, не сам, із Його допомогою».Щойно ця думка промайнула у його голові, як він крикнув:– Господи, якщо це Ти, звели, щоб я прийшов до Тебе по воді!Ісус сказав:– Іди!Петро переступив через борт човна й став однією ногою на поверхню. Вода тримала його, наче вона була твердим ґрунтом. Він поставив на воду другу ногу й пішов.Він ішов по воді! Відстань до Ісуса скорочувалася.Раптом Петро помітив дуже високу хвилю, яка котилася прямо на нього. Вона здибилася і з піною обрушилася біля його ніг. Петро більше не дивився на Ісуса — його увагу було прикуто до хвилі. І в ту мить йому зробилося лячно. Чи зможе він утриматися на хвилях так само, як і на рівній поверхні? І, почавши цієї миті тонути, Петро закричав:– Господи, врятуй мене!Ісус уже був поряд. Він простягнув руку й міцно схопив Петра, який потопав.– Маловірний! Навіщо ж ти засумнівався? — запитав Він. Петра врятувала не сила власної віри, а Ісус Христос, Син Божий.Тим часом інші учні підпливли ближче. Ісус із Петром увійшли до човна. І, що дивно, цієї миті вітер ущух. Човен почав м’яко погойдуватися на хвилях.Події, які відбулися, настільки приголомшили учнів, що вони підійшли, вклонилися Ісусові, як тоді шанобливо кланялися царям, і сказали:– Ісусе, істинно Ти — Син Божий!Цієї ночі вони ще раз чітко усвідомили, що без допомоги Ісуса могли б загинути.ЗАПИТАННЯ1) Куди вночі прямували учні? Чому з ними не було Ісуса?2) Що сталося на морі? Що так налякало учнів під час плавання?3) Як Господь міг ходити по воді?4) Чому Петро раптом почав тонути?